Логин:
Пароль:
Забыли пароль?
Логин:
Пароль:
Email:

Вимоги до сучасного уроку

Вид работы: Рефераты 131128656176.zip, 30 КБ
Категория: Педагогика
Дата добавления: 22 Июля 2011


План

1. Вимоги до сучасного уроку
1.1 Дидактичні вимоги до сучасного уроку
1.2 Психологічні вимоги до уроку
1.3 Організація пізнавальної діяльності учнів
1.4 Організованість учнів
1.5 Врахування вікових особливостей учнів
1.6 Вимоги до техніки проведення уроку
2. Вимоги змісту освіти
3. Вимоги та стандарти вивчення учнів
Список використаної літератури1. Вимоги до сучасного уроку

1.1 Дидактичні вимоги до сучасного уроку

1. Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями.
2. Визначення оптимального змісту уроку відповідно до вимог навчальної програми і цілей уроку, з урахуванням рівня підготовки й підготовленості учнів.
3. Прогнозування рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навичок як на уроці, так і на окремих його етапах.
4. Вибір найраціональніших, оптимальних методів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю. Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.
5. Реалізація на уроці всіх дидактичних принципів.
6. Створення умов для успішного навчання учнів.
1.2 Психологічні вимоги до уроку

1.Психологічна мета уроку:
1) Проектування розвитку учнів у межах вивчення конкретного навчального предмета і конкретного уроку.
2) Врахування у цільовій настанові уроку психологічної задачі вивчення теми і результатів, досягнутих у попередній роботі.
3) Передбачення окремих засобів психолого-педагогічного впливу, методичних прийомів, що забезпечують розвиток учнів.
2.Стиль уроку:
1)Визначення змісту і структури уроку відповідно до принципів розвиваючого навчання:
* співвідношення навантаження на пам'ять учнів і їхнє мислення;
* визначення обсягу відтворюючої і творчої діяльності;
* планування засвоєння знань у готовому вигляді (зі слів учителя, з підручника, посібника) і в процесі самостійного пошуку;
* виконання вчителем і учнями проблемно-евристичного навчання (хто ставить проблему, формулює її, хто вирішує);
* облік контролю, аналізу й оцінки діяльності школярів, здійснюваних учителем, а також взаємної критичної оцінки, самоконтролю і самоаналізу учнів;
* співвідношення спонукання учнів до діяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемною роботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів) і примусу (нагадування про оцінку, різкі зауваження, нотації).
2)Особливості самоорганізації вчителя:
* підготовленість до уроку — головне усвідомлення психологічної мети і внутрішня готовність до її здійснення;
* робоче самопочуття на початку уроку й у ході його (зібраність, співнастроєність з темою і психологічною метою уроку, енергійність, наполегливість у здійсненні поставленої мети, оптимістичний підхід до всього, що відбувається на уроці);
* педагогічний такт (випадки прояву);
* психологічний клімат на уроці (підтримка атмосфери радісного, щирого спілкування, діловий контакт і т. ін.).

1.3 Організація пізнавальної діяльності учнів

1) Визначення заходів для забезпечення умов продуктивної роботи, мислення й уяви учнів:
* планування шляхів сприйняття учнями досліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення;
* використання установок у формі переконання;
* планування умов стійкої уваги і зосередженості учнів;
* вправи.
2) Організація діяльності мислення й уваги учнів у процесі формування нових знань і умінь:
* визначення рівня сформованості знань і умінь в учнів (на рівні конкретно-почуттєвих уявлень, понять, що узагальнюють образи, «відкриття», висновки);
* опора на психологічні закономірності формування уявлень, понять,
рівнів розуміння, створення нових образів під час організації розумової
діяльності й уяви учнів;
* планування прийомів і форм роботи, що забезпечують активність і самостійність мислення учнів (система запитань, створення проблемних ситуацій, різні рівні проблемно-евристичного вирішення задач, використання задач з відсутніми і зайвими даними, організація інтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ускладнення завдань з метою розвитку пізнавальної самостійності учнів); керівництво підвищенням рівня розуміння (від описового, порівняльного, пояснювального до узагальнюючого, оцінного, проблемного) і формуванням умінь міркувати й робити висновки;
* використання різних видів творчих робіт учнів (пояснення мети роботи, умов її виконання, навчання добору і систематизації матеріалу, а також обробці результатів і оформлення роботи).
3) Закріплення результатів роботи:
* формування навичок шляхом вправ;
* навчання перенесенню раніше засвоєних умінь і навичок на нові умови роботи, попередження механічного перенесення.1.4 Організованість учнів

1) Ставлення учнів до навчання, їхня самоорганізація і рівень розумового розвитку.
2) Урахування рівня навченості під час визначення сполучення індивідуальних, групових і фронтальних форм роботи учнів на уроці.

1.5 Врахування вікових особливостей учнів

1) Планування уроку відповідно до індивідуальних і вікових особливостей учнів.
2) Проведення уроку з урахуванням сильних і слабких учнів.
3) Диференційований підхід до сильних і слабких учнів.

1.6 Вимоги до техніки проведення уроку

1. Урок повинен бути емоційним, викликати інтерес до навчання і виховувати потребу в знаннях.
2. Темп і ритм повинні бути оптимальними, дії вчителя й учнів — завершеними.
3. Необхідний повний контакт у взаємодії вчителя й учнів на уроці, необхідно дотримуватися педагогічного такту і педагогічного оптимізму.
4. Повинна домінувати атмосфера доброзичливості й активної творчої праці.
5. Варто змінювати види діяльності учнів, оптимально сполучати різні методи й прийоми навчання відповідно до рівня працездатності учнів залежно від дня тижня, порядкового номера уроку, навчальної дисципліни, типу і виду уроку.
6. Потрібно забезпечити дотримання єдиного орфографічного режиму школи.
7. Учитель повинний забезпечити активне навчання кожного школяра.
Отже, психолого-педагогічні та техніко-гігієнічні вимоги до сучасного уроку зводяться до дотримання таких узагальнених положень:
1) Точне і творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; чітке визначення типів уроку і його місце в темі, бачення особливостей кожного уроку.
2) Врахування реальних навчальних можливостей різних класів або груп, цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях.
3) Обміркування та вирішення в єдності завдань освіти, виховання, психологічного розвитку.
4) Вибір раціональної структури та темпу проведення уроку, які забезпечують вирішення поставлених завдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі визначають тип уроку. Тип уроку визначає його структуру, структура — розподіл часу на різних етапах».
5) Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей щодо використання учнями знань, умінь, навичок, які вони отримали, з метою попередження формального засвоєння теорії.
6) Концентрація уваги учнів на важливих наукових поняттях, висновках, правилах, світоглядних і виховних ідеях; виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикою і особистим життєвим досвідом учня; використання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісної наукової картини світу в інтересах економії часу.
7)Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок активних, інтенсивних методів; використання на уроці оптимального поєднання різних методів.
8) Поєднання колективної форми роботи з груповими та індивідуальними.
9) Здійснення на основі діагностики навчальних можливостей диференційованого підходу до учнів з акцентом на надання диференційованої допомоги учням з різним рівнем підготовки з предмета.
10) Формування у всіх учнів активного ставлення до навчальної діяльності, навичок раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.
11) Спілкування з учнями на основі поєднання вимогливості з повагою до особистості.
12) Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-технічного процесу: цілевідповідність, раціональне і комплексне використання різних засобів навчання (підручників, наочних посібників, ТЗН, засобів інформації, EOT).
13) Удосконалення сприятливих для роботи гігієнічних та естетичних умов.
14) Визначення змісту і обсягу домашніх завдань з урахуванням часу, який необхідний на їх підготовку; якщо необхідно, коментувати методики їх виконання, намагатися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього завдання скорочувався (там, де це можливо).
15) Чітке дослідження задуму і одночасна готовність гнучко перебудувати його хід при зміні навчальної ситуації, вміння переходити до реалізації запасних методичних варіантів.
16) Виявлення в ході самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку, які отримали на уроці; порівняння їх з поставленими учителем завданнями, знаходження важливих причин недоліків і успіхів; урахування результатів самоаналізу при плануванні наступних уроків.

2. Вимоги змісту освіти

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти).
Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.
На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).
У контексті пріоритетних цілей освіти визначено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:
— забезпечення випереджаючого розвитку всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти;
— активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;
— формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;
— формування комунікативних навичок, уміння співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;
— запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;
— забезпечення більшої доступності освіти для населення планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.
Кардинальним завданням сучасної дидактики є створення цілісних основ фундаментальної освіти. Основні засоби фундаменталізації освіти:
1. Зміна співвідношення між прагматичним та загальнокультурним компонентами освіти. Пріоритетними мають стати проблеми розвитку загальної культури людини, формування у неї наукових форм системного мислення.
2. Зміна змісту і методології навчального процесу. Передбачає поглиблене вивчення фундаментальних законів природи і суспільства, створення принципово нових навчальних курсів, зорієнтованих на формування цілісних уявлень про наукову картину світу, на формування навиків системного її пізнання.
3. Реалізація тріади “екологічне виховання — екологічне навчання — екологічна освіта”. Усі елементи її взаємопов'язані і є основою формування у людства екологічного світогляду, головне в якому — усвідомлення необхідності збереження оптимального для життя середовища, яким є планета Земля.
Одним з головних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого до концепції випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє — такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є актуальним, оскільки значна частина знань старіє протягом 3—5 років. Тому головну увагу в навчальному процесі слід звертати на розвиток творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовах невизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методів отримання, накопичення, класифікації та передачі знань. Важлива умова реалізації системи випереджаючої освіти — тісний її зв'язок з наукою, «змонтованість» освіти в систему наукових досліджень.
Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ:
1. Українознавча спрямованість. Передбачає забезпечення вивчення української мови, літератури, історії та географії України тощо, використання українознавчого аспекту в інших навчальних дисциплінах;
2. Осучасненість змісту освіти. Така особливість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованому використанню її потенціалу як для са-мореалізації в професійному й особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;
3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації. Це знизить питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структурними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності;
4. Підвищена увага до вивчення математики. Забезпечується як екстенсивним шляхом (збільшення навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з використанням нових наукових досягнень, гнучкість, відкритість, варіативність програм);
5. Поглиблене вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови вважається засобом підвищення конкуренто-здатності особистості на ринку праці, засобом активізації міжкультурного спілкування та співробітництва;
6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище як у локальному, так і в глобальному вимірах, застосування їх у повсякденному житті;
7. Включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем. Сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи;
8. Поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій. Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики, використання комп'ютерно орієнтованих засобів і методів навчання.
Методологічною основою визначення змісту освіти є загальнолюдські, духовні і національні цінності, сконцентрованість на актуальних і перспективних інтересах дитини. Головне в змісті освіти — фундаменталізація, науковість і системність знань, їх цінність для соціального становлення людини, гуманізація і демократизація шкільної освіти, ідеї полікультурності, взаємоповаги між націями і народами, світський характер школи. Важливими є доступність, науковість, наступність і перспективність змісту освіти, практичне значення, потенційні можливості його для загальнокультурного, наукового, технологічного розвитку особистості, а також індивідуалізація, диференціація навчання.

3. Вимоги та стандарти вивчення учнів

Система освіти в Україні традиційно була централізованою. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів. Вони мають відображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного освітнього простору в державі, відігравати стабілізуючу та регламентуючу роль. З цією метою у 1996 р. прийнято «Концепцію державного стандарту загальної середньої освіти в Україні» — унормовано систему показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.
Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.
Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» (1999), містить:
1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).
2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.
3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.
Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує загальноосвітній навчальний заклад:
— виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти;
— визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою;
— вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.
Процес стандартизації освітніх систем відбувається через пошук найоптимальніших співвідношень між суспільно обумовленим інваріантним «ядром» (державним компонентом) освіти, який і визначається стандартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним і шкільним компонентами в загальноосвітній школі).
Якість вищої освіти регулюється державним стандартом освіти, який складають різноманітні компоненти:
1. Державний компонент визначає напрями спеціальності, освіти і професійної підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до класифікатора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціальностей.
2. Галузевий компонент. Формується він з урахуванням державного компонента, включає освітньо-кваліфікаційну характеристику (встановлює професійне призначення й умови використання випускників, відображає мету, узагальнює зміст освіти і професійної підготовки у формі переліку умінь, визначає місце і роль фахівця у соціальній структурі суспільства, вимоги до нього, встановлює вимоги до загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до випускника вузу) й освітньо-професійну програму (визначає нормативну частину змісту освіти, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти і професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретної спеціальності. Подається у формі структурованої системи навчальних елементів, що формують інформаційний обсяг і рівень засвоєння знань у процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики).
Освітньо-професійна програма включає цикли гуманітарної, соціально-економічної, природничої та професійно-орієнтованої практичної підготовки.
3. Компонент навчального закладу. Запроваджується з метою забезпечення відповідності рівня освіти і професійної підготовки фахівця вимогам суспільного поділу праці й мобільності системи підготовки фахівців для задоволення вимог ринку праці. Включає варіативну частину освітньо-кваліфікаційної характеристики випускника навчального закладу, яка доповнює й конкретизує кваліфікаційні вимоги до змісту освіти і професійної підготовки випускників.
Держава здійснює контроль за рівнем якості освіти і професійної підготовки за допомогою вимірювань показників якості вищої освіти студентів у процесі реалізації вузом освітньо-професійної програми підготовки. Засобом діагностики є критеріально-орієнтовані тести і психодіаг-ностичні методики, орієнтовані на виявлення якостей особистості. Вони спрямовані на вимірювання та оцінку обсягу, повноти, системності й міцності професійних знань; дієвості й самостійності випускників, що дає змогу порівняти рівень їх з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики.

Список використаної літератури:

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2002.– 575 с.
2. Глобчак В. Особистістно орієнтоване навчання і виховання молодших школярів на уроках у початковій ланці // Рідна школа, 2004.– № 4.– С. 19-20.
3. Державна національна програма Освіта. Україна ХХІ століття. – К., 1994.
4. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища школа, 1997.– 304 с.
5. Левитес Д.Г. Практика обучения: Современные образовательные технологии: — М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЄК», 1998. — 288с.;
6. Машарова Т.В. Педагогические теории, системы и технологии обучения: Учебное пособие. — Киров: Изд-во ВГПУ, 1997.— 120 с.;
7. Фурман А.В., Кулагін О.І. Школа розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї.// Рідна школа. — № 6. — 1994 — С.26 -32;

Похожие работы:

  • Правила виконання навчальної документації. Вимоги до кваліфікаційної роботи магістра

    Цей стандарт не може бути повністю чи частково відтворений, тиражований і розповсюджений без дозволу Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля Міністерства освіти і науки України.
    РефератыПедагогика

    1.
  • Інформаційно-комунікаційні технології як основа сучасного уроку літератури

    Ми живемо в світі медіа - розширюються системи масових комунікацій, "інформаційного" вибуху. Відповідно, мета освіти - формування "особистості, здатної читати, аналізувати, оцінювати медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання за допомогою медіа". Тому використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в навчальному процесі є актуальною проблемою сучасної освіти.
    РефератыПедагогика

    2.
  • Использование компьютера при подготовке к уроку

    Современный период развития цивилизованного общества по праву называют этапом информатизации. Характерной чертой этого периода является тот факт, что доминирующим видом деятельности в сфере общественного производства, повышающим его эффективность и наукоёмкость, становится сбор, продуцирование, обработка, хранение, передача и использование информации, осуществляемые на базе современных информационных технологий. Одним из главных направлений процесса информатизации современного общества становится информатизация образования, обеспечивающая широкое внедрение в практику психолого-педагогических разработок, направленных на интенсификацию.
    РефератыПедагогика

    3.
  • Вимоги до сучасного уроку

    Співвідношення спонукання учнів до діяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемною роботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів) і примусу (нагадування про оцінку, різкі зауваження, нотації).
    РефератыПедагогика

    4.
  • Умови ефективності підготовки вчителя до сучасного уроку

    Доброзичливий контроль, продумане стимулювання, довір'я. Взяти хоча б традиційне педагогічне питання про дистанцію. Розумна відстань, звісно, потрібна, мало того, вона існує й повинна бути. Наївні спроби деяких педагогів працювати зовсім без дистанції – смішні й фальшиві. Інша справа – яка ця дистанція, не в розумінні фізичної віддаленості, а в розумінні взаємин, їхньої сили, теплоти, забарвлення. Донедавна вчитель, реалізуючи вимоги до уроку, працював переважно «в ім'я параграфів», Інструкцій. «Розриваючи» дистанцію, ослабляв і без того нетривкі зв'язки, не мав ні можливості, ні часу, /і інколи й бажання враховувати запити учнів.
    РефератыПедагогика

    5.
  • Проведення уроку історії по темі "Київська Русь за наступників Ярослава. Володимир Мономах"

    Як досвідчений і мудрий політик Ярослав усвідомлював неминучість боротьби за владу між синами після своєї смерті. Щоб запобігти цьому, Ярослав склав заповіт, у якому йшлося про порядок успадкування великокнязівської влади та розподіл між синами території імперії на окремі володіння – уділи. Київ, Новгород, Деревлянська та Турово-Пінська землі дісталися старшому синові Ізяславу; Чернігів із Сіверською землею – Святославу; Переяслав із Південним Лівобережжям – Всеволоду; Волинська земля – Ігорю; Смоленська – В’ячеславу, Галицька – племіннику Ростиславу Володимировичу; Полоцька – троюрідному племіннику Всеславу Брячиславичу. На старшого сина Ізяслава, як на князя Київського, покладалася роль глави держави.
    РефератыПедагогика

    6.
  • План-конспект уроку французької мови у 8-ому класі на тему: "Villes, villages, villes"

    Ecoutez le texte suivant et t? chez de comprendre les mots nouveaux. Si le sens d'un mot n'est pas clair, voyez les explications ou consultez le dictionnaire. Les repr? sentants des villes jumel? es pendant leur rencontre ont beaucoup parl? des? v? nements de la vie politique. Lors de cette rencontre on a fait une excursion au mus? e fond? au XVIIIe si? cle o? se trouvent des chefs-d'? uvre de peinture connus dans le monde entier. Pour voir l'exposition il faut s'adresser au guide. Ce n'est pas difficile de le trouver. Il y a un?
    РефератыПедагогика

    7.
  • Особливості проведення сучасного уроку історії

    Урок є основною формою організації навчального заняття. Вимоги до уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку. У педагогіці існує багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.
    РефератыПедагогика

    8.
  • Організація та методика проведення уроку з теми: "Робота з Windows XP"

    Педагогічне проектування — область, в рамках якої пропонуються конкретні педагогічні дії для досягнення бажаних педагогічних результатів; процес прийняття рішень про найкращих педагогічних методах для здійснення бажаних змін у знаннях і навичках з урахуванням конкретного змісту курсу та цільової аудиторії. Педагогічне проектування можна визначити як систему процедур (або педагогічну технологію), що забезпечує педагогічнр.
    РефератыПедагогика

    9.
  • Організація та методика проведення уроку з теми: "Робота в комп’ютерній мережі"

    Професійно-технічна освіта — це система підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у професійно-технічних училищах, а також шляхом навчання на виробництві. Початкова і середня професійна освіта є одним із ключових векторів модернізації всієї освітньої системи. Прискорення темпів розвитку економіки (зокрема — промисловості, будівництва, високотехнологічних галузей) вже зараз викликає певний кадровий дефіцит. Роботодавці відчувають брак кваліфікованих робітників.
    РефератыПедагогика

    10.